Дмитро Олійник: яскрава перемога у кінофестивалі

Творчий успіх зіркових випускників кафедри режисури та майстерності актора університету культури надихає не лише вступників вишу, студентську молодь, але й майстрів художніх курсів, які невтомно продовжують виховувати нові сузір’я українських митців театру та кіно, відомих на весь світ.

Однією з майстринь курсу, по-справжньому закоханих у мистецтво, улюблену професію, є Ніна Миколаївна Гусакова, яка завжди радіє звершенням своїх учнів, мотивуючи першокурсників, митців-початківців розвивати власний талант, удосконалювати навички акторської гри і сценічної майстерності.

Приємним сюрпризом для майстрині курсу стала перемога її випускника, актора театру і кіно, Дмитра Олійника в номінації «Краща головна чоловіча роль у повнометражному ігровому фільмі» на українському кінофестивалі «ПТАХ», що базується у Великій Британії.

«Діма – блискучий актор, він живе кінематографом і театром. Пишаюсь його прекрасними здобутками й бажаю йому удачі, нових успіхів і не зупинятись на творчому шляху.

Пригадую, коли він тільки прийшов на консультацію під час вступу і прочитав свою програму, я подумала, що це дуже талановитий хлопець і варто взяти його на курс. І не помилилась. Дмитро вражав усіх не лише своїм талантом, він ще й завжди був відповідальним, працелюбним: створював власні постановки, брався за будь-які ролі, дуже багато грав, його постійно залучали одногрупники до своїх проєктів, бо він робив, і, я впевнена, й зараз продовжує робити все з величезною самовіддачею. За це я його ціную і люблю!» – сказала Ніна Миколаївна.

Дмитро Олійник – актор театру і кіно, лауреат премії «Київська пектораль 2015» за найкращий акторський дебют – роль Міті у виставі «Мітіне кохання. Щоденник» режисерки Влади Белозоренко. За роки творчої діяльності взяв участь у численних проєктах, зігравши чимало різноманітних ролей.

Його акторський доробок складають вистави у Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра – «Клас» режисера Стаса Жиркова (зіркового випускника університету культури майстерні П. Ільченка і К. Пивоварової), «Погані дороги» режисерки Тамари Трунової, «Токсини» режисера Олексія Лісовця; у театрі «Золоті ворота» – «Украдене щастя» режисера Івана Уривського, «Отелло» режисера Стаса Жиркова, «Фрекен Юлія» режисера Івана Уривського, «Сьогодні вечері не буде» режисера Жюля Одрі; а також вистава «Озброючись проти моря лих» режисера Стаса Жиркова в театрі Schaubühne am Lehniner Platz (м. Берлін, Німеччина) та постановка «Новини з минулого» режисера Стаса Жиркова в театрі Münchner Kammerspiele (м. Мюнхен, Німеччина).

Серед кіноробіт: короткометражка «Тримай удар» режисерки Анни Дем’яненко (роль Гоші); художній фільм «Таємний щоденник Симона Петлюри» режисера Олеся Янчука (Вася-ад’ютант); художній фільм «Крути 1918. Захист» режисера Олексія Шапарєва (студент-поляк); короткометражний фільм «Дім, милий дім» режисерки Анни Морозової (працівник банку); серіал «Подорожники» (поліцейский); художньо-історичний фільм «БожеВільні» режисера Дениса Тарасова (роль Гамлета); художньо-історичний фільм «Будинок Слово. Нескінчений роман» режисера Тараса Томенка (роль Акімова); серіал «І будуть люди» режисера Аркадія Непиталюка (Нещерет).

Головну роль Дмитро Олійник зіграв у художньо-історичній драмі «Будинок Слово. Нескінчений роман» режисера Тараса Томенка. Світова прем’єра кінострічки відбулась 2021 року на 37-му Варшавському кінофестивалі. Українська – у Чернівцях 17 червня 2022 року на фестивалі Миколайчук OPEN.

У стрічці, що була створена 2018-2020 рр. на реальних подіях, розповідається про відомих українських літераторів і митців, які творили у 20-30-ті роки ХХ століття за часів СРСР, епоху «Розстріляного відродження». За сюжетом під одним дахом будинку «Слово», що був зведений у Харкові, мешкають і працюють М. Куліш, Л. Курбас, М. Хвильовий, П. Тичина, В. Сосюра, М. Йогансен, В. Підмогильний та інші історичні постаті, котрих згодом радянські поплічники позбавлять життя за проукраїнську національну ідею у творчості.

А от Володимир Акімов, якого втілив у кіно Дмитро Олійник, – вигаданий режисером персонаж. Його образ є збірним і відображає позицію багатьох слабкодухих і ревних прислужників комуністичних вождів. «Це поет-початківець, невдаха, який приходить в будинок «Слово, аби стати популярним, досягти вершин, та, на жаль, його мріям не судилось здійснитись, він не має жодного таланту, і всі його твори – всього-на-всього плагіат і графоманство. Отримавши негативний фідбек від слухачів і колег, хто читав або чув його поезію, Акімов стає на шлях зрадництва. Його вербують у так звані сексоти, агенти НКВС, і він починає прослуховувати всіх митців в їхніх помешканнях, писати доноси на них, тобто стає частиною жорстокого тоталітарного механізму», – повідав про свого персонажа Д. Олійник.

Таким чином спочатку представників літературно-мистецького руху підступно поселили у прекрасний будинок творчості, а згодом стали заарештовувати і відправляти до концтаборів. Що потім, не без участі поета В. Акімова, у 37-му році, за хронологією подій, вилилось у трагедію Сандармоху – масовий розстріл української творчої інтелігенції.

«Цей персонаж – Володимир Володимирович Акімов – проходить у фільмі шлях від такого милого, доброго хлопчика, протагоніста, до негативного героя, зламаного радянською системою, який заради власної поживи, особистого добробуту «стукає» на своїх друзів, колег-митців.

Тому, працюючи над роллю Володимира, я намагався віднайти схожий прототип в історії, відчути його поступову трансформацію, внутрішнє перетворення, негативні зміни в характері, емоціях, ставленні до колег, проаналізувати мотивацію вчинків, бажання помсти», – поділився актор.

На думку критиків, фільм сповнений символів, що переплітаються із сучасною епохою, зокрема, образ головного антагоніста Володимира Володимировича, уособленням радянського ладу, що виявився зовнішньо схожим на нинішнього очільника рф, який вже у ХХІ столітті розпочав повномасштабну війну в Україні. До того ж, фільм є чорно-білим і лише в одній зі сцен автори показали червоний колір – кров, аби підкреслити вбивчу силу комуністичного режиму.

На той час головним осередком української культури був Харків, тому зйомки фільму частково там і відбулись, а потім продовжились у Києві та передмісті столиці, де були побудовані павільйони з різними історичними локаціями, максимально наближеними до радянщини.

Для Дмитра Олійника роль антиперсонажа стала можливістю зануритись в часи сталінських репресій, голодомору і водночас добу українського ренесансу – розквіту духовно-культурного та літературно-мистецького покоління 20-30-их рр. XX століття, яке створювало високохудожні твори у галузі літератури, філософії, живопису, музики, театру, кіно, та було знищене червоним терором.

Наразі Дмитро працює в Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра над новою виставою режисера М. Урицького «Намалюй мені літак» та в театрі «Золоті ворота», де продовжує грати в репертуарних постановках. Окрім того, Д. Олійник бере участь у двох зарубіжних проєктах. У Німеччині актор грає у виставах театру Schaubühne am Lehniner Platz (м. Берлін) та спектаклі в Münchner Kammerspiele (м. Мюнхен). «Це вистави про війну, про наше сьогодення, історію, так би мовити інформаційний потік для німецької аудиторії, щоб вона краще розуміла контекст, ситуацію, в якій ми, українці, опинились і через кого. Таким чином, розповідаючи про Україну, ми підтримуємо наш інформаційний фронт, тому що в Німеччині, на жаль, дуже великий вплив має російська пропаганда, з якою ми боремось засобами мистецтва», – зауважив Дмитро Олійник.

На питання якого літературного героя актор хотів би зіграти в кіно, відповів, що припинив про це розмірковувати, бо всі його думки і мрії лише про одне – мир і перемогу рідної країни: «Я мрію про нашу велику перемогу над ворогом, щоб якомога більше українських хлопців і дівчат, захисників і захисниць, повернулись до своїх домівок неушкодженими, щоб Україна вийшла з під гніту й розквітла».

А своїм наступникам, майбутнім студентам кафедри режисури та майстерності актора університету культури, Дмитро радить не втрачати надії, вірити в себе й обов’язково вступати на курс до улюбленої майстрині Ніни Миколаївни Гусакової, якій завдячує власними успіхами і творчими перемогами.