Дивосвіт ТРИПІЛЛЯ
У Науковій бібліотеці КНУКіМ відбувся пізнавально-видовищний захід «Дивосвіт Трипілля», який у співпраці з українською мисткинею, дослідницею та популяризаторкою трипільської культурної спадщини Людмилою Смоляковою зорганізувала творча команда кафедри графічного дизайну факультету дизайну і реклами і кафедри фешн та шоу-бізнесу факультету івент-менеджменту, фешн і шоу-бізнесу університету культури.
На студентів і викладачів вишу чекала насичена й цікава програма заходу: інтерв’ю з Людмилою Смоляковою, народною майстринею України з реконструкції кераміки Трипільської цивілізації, членкинею Національної спілки майстрів Народного мистецтва України, організаторкою та учасницею міжнародних проєктів; виставка керамічних реконструкцій археологічних артефактів Людмили Смолякової; демонстрація моделей сучасного одягу Людмили Смолякової у партнерстві з кафедрою фешн та шоу-бізнесу (кураторка – завідувачка кафедри, професорка Людмила Дихнич); експозиція творчих проєктів студентів і викладачів кафедри графічного дизайну ФДіР (куратори – дизайнери-практики, доценти кафедри Оксана Чуєва та Андрій Будник).
Модераторкою події була завідувачка кафедри графічного дизайну факультету дизайну і реклами Наталя Удріс-Бородавко, яка представила учасникам зустрічі змістовну презентацію напрямів діяльності Людмили Іванівни, акцентувавши, що гостя є неординарною особистістю, невичерпним джерелом інформації, креативності, активності та позитивної енергетики.
«Знання багатої Трипільської культури, яка є безцінною складовою української культурної спадщини, втілено пані Людмилою в багатьох напрямках. Найперше – робота з керамікою. Це широкий спектр артефактів, які відновлені за даними археологічних розкопок. Весь накопичений матеріал, що був створений за 20 років, реалізується в різних виставкових і просвітницьких проєктах в Україні і за кордоном – у Польщі, Німеччині, Шотландії, Греції, Японії, США.
Далі є проєкти з лендарту, ландшафтного дизайну, що представлені на території музеїв, присвячених Трипільській культурі. У м. Ржищеві й с. Халеп’ї Київської області скульптури прикрашають будівлі закладів культури. Також були різноманітні композиції на Співочому полі, а буквально 2023 року на території Київської райдержадміністрації, що досить цікаво і перспективно для проєктів, які можуть бути реалізовані студентами різних кафедр університету культури у співпраці.
Цікава тема, над якою також працює пані Людмила, – культурний туризм. Уже є розроблені маршрути, де віднайдені поселення Трипільської культури. Це свідчить про те, що у нас є туристичний напрямок і, звичайно, перспектива його реалізації через екскурсії для наших студентів і викладачів.
Досвід майстрині відображений також у текстилі, створенні моделей сучасного одягу із зображенням оригінальних трипільських орнаментів.
Розвиває Людмила Іванівна і тему Трипільської культури в досвіді культурної дипломатії України. Це кейс того, як артефакти й дослідження можуть бути експоновані в міжнародному просторі, репрезентуючи унікальність української культури у світі», – розповіла Наталя Удріс-Бородавко.
Надалі спілкування з поважною гостею пані Наталя продовжила у форматі «запитання-відповідь».
– Коли і чому ви зацікавились Трипільською культурою і хто спонукав до експериментів?
– 23 роки тому я випадково зустрілась із людьми, котрі розповіли мені про Трипілля. Яким же було моє здивування, що живу весь вік у Києві і знайома з культурою, хоча за фахом інженер, і не знаю нічого про прадавню історію своєї країни, бо це ж просто дивовижно. І буквально через тиждень мені подарували книжку Докії Гуменної, яка найкраще за 130 років, скільки відкрито Трипілля, яскраво, цікаво розказала про нашу давнину, зібравши цінні факти. І почалось моє нове життя, дослідження і створення колекцій. За 20 років вдалось відтворити 3000 колекцій і розкрити всі теми: від речей побутових, ужиткових та іграшок. «Ви можете вибрати будь-яку тему і в ній розкошувати», – так говорила Докія Гуменна, яка запросила мене у чудову казку і запропонувала в ній побути.
Наша земля настільки багатюща, що де не копни, там Трипілля, просто ми його не бачимо. Навіть на території Київської області – 15 трипільських поселень. Одне з них знаходиться на території Києво-Печерської Лаври, там було проведено виставку в Успенському Соборі, де під підлогою були знайдені залишки унікальної культури.
– Ви брали участь в археологічних розкопках і хто є найвідомішим археологом у дослідженні Трипільської культури?
– Я познайомилась із волонтерською студією вивчення кераміки Трипілля, де зустрілась з археологами, й почала розуміти, який багатий матеріал за майже півтора століття залишився від наших українських дослідників, європейських, американських, і кожен рік розкопок дає ще нові й нові форми, і вони безкінечні. Археолог Києво-Печерського заповідника повідомив, що трипільці ніколи не селились маленькими поселеннями, і це було відкриттям. Тому є ймовірність, що Трипілля довкола нас, на Печерських пагорбах.
Першовідкривачем таємниці нашої землі є Вікентій Хвойка, який віддав все своє життя тій невідомій культурі, хоча й був аграрієм. Він розкрив райони й області України, вміло їх осмислив, записав, що ми не знаємо, як звали тих людей, але умовно називаємо їх трипільцями. Чому? Тому що всі цивілізації світу так прийнято називати за місцем знаходження першого. І він звертався до європейських музеїв, закладів, хто б міг допомогти йому популяризувати Трипільську культуру. Відгукнувся колега з Парижа, українець за походженням, який проживав тоді у Франції. Він організував перший етнографічний музей і зробив усе можливе, щоб ця колекція була представлена в Парижі на археологічному з’їзді. Тому завдяки Вікентію Хвойці, котрий на початку ХХ століття здійснив важливі перші кроки, Трипільська культура є на світових скрижалях.
– Як іноземці сприймають цінні артефакти Трипільської культури?
– Держава Україна почала потроху відкривати Трипілля світові. От я з Трипіллям представляла 8 країн. Іноземці дуже дивувались, що ми маємо таке надбання, але у всіх були одні й ті ж запитання, чому ви про це мало розповідаєте, чому немає підручників таких, фільми є, але ми не знаємо, де вони, які назви, немає методичок. До речі, науковці Даремського університету (Велика Британія) проводили дослідження майже 10 років на Кіровоградщині і розкопали двоповерховий трипільський храм. У науковому світі вони дуже активно популяризують це, але ж у науковому, археологічному. Для життя неймовірна культура, яка б допомагала нам змінити щось, залишається поки що закритою. Та матеріалів із розкопок за 130 років дуже багато, які перекладаються закордонними дослідниками англійською, німецькою мовами.
І це питання, «чому ми мовчимо» мені озвучували від Південної Африки до Японії, Великої Британії, США. Так що попереду у нас дуже багато цікавої роботи.
Експозиція артефактів в кераміці і тканині, відтворені пані Людмилою, була представлена на одній з локацій артпростору Наукової бібліотеки КНУКіМ. Неймовірним було зображення трипільських знахідок із різних областей на шовку. На кожен із регіонів у майстрині є окрема стилізована тканина. Не менш вражали і скульптури, що овіяні історією та міфами, а також сучасний посуд із трипільським орнаментом.
«Наша зустріч із вами – це насамперед запрошення до співпраці, пізнати ще незвідану до кінця культуру і ремесла, а також їх популяризувати», – сказала пані Людмила.
До виставки приєдналась і доцента кафедри графічного дизайну, майстриня Оксана Чуєва, власноруч створивши на склі кольорові картини з елементами Трипільської культури.
«Я назвала свої твори «Відлуння Трипілля». Це сучасна адаптація малюнків із трипільської кераміки у графіці, таке собі творче переосмислення, фантасмагоричне втілення. До речі, хочу сказати своїм студентам, що Трипільська культура – це просто графічний лайфхак. Іноді можна нічого не вигадувати, а дивитись, адаптувати, але не намагатись робити копії, а відображати власне бачення у дизайні», – наголосила пані Оксана.
Розмірковування про унікальність Трипілля мало відображення у плакатній серії заслуженого художника України, доцента кафедри графічного дизайну Андрія Будника «Все змінюється, ніщо не гине». На плакатах зображені трипільcькі cтатуетки IV тиcячоліття до н. е. та їхні відповідники, cтворені американcьким cкульптором українcького походження Олекcандром Архипенком (1887-1964 рр.). Приголомшлива подібніcть дозволяє зробити припущення, що батько Архипенка, профеcор Київcького універcитету Cв. Володимира, показував йому у дитинcтві результати розкопок Вікентія Хвойки.
«Моє знайомство з Архипенком розпочалось із Нью-Йорка, коли ще студентом я туди потрапив. Я ходив по музеях, бував у галереї Соломона Гугенхайма, й там побачив і сфотографував твори Олександра Архипека, головного скульптора Америки ХХ століття. Та лише згодом, повернувшись до України, зрозумів, що десь я це бачив. Тому почав копатись у книгах, різних джерелах і знайшов, що дуже подібні скульптурки були у трипільців. Тобто Архипенко в Америці у 40-50-60 роках працював на Рокфелера, робив багато скульптур на замовлення, але й також камерні твори. І виявляється, що він це десь бачив. Я почав думати, де Олександр Архипенко у 1910 році міг це побачити. І я для себе з’ясував, що тоді вже Хвойка розпочав розкопки, тож можливо вони й були знайомі. Хоча тоді скульптору, який народився у родині професора Київського університету Cв. Володимира, виповнилось лише 20 років, він іще був студентом, але це все закарбувалось у його свідомості, і можливо відбилось через 30-40 років після еміграції до Америки.
Ну і от я створив таку серію плакатів на тему Трипілля, вона неодноразово публікувалась у декількох каталогах, виставлялась на всеукраїнських і міжнародних виставках. Як викладач я завжди долучаю студентську молодь до цікавих проєктів. Нещодавно за участі кафедри графічного дизайну організували пленер у Ржищеві, куди студенти приїздили малювати, також було видано каталог їхніх робіт. І одна студентка навіть захистила диплом – календар про Трипільську культуру», – сказав Андрій Вікторович і подарував пані Людмилі каталог Вcеукраїнcького артпроєкту «Ржищів. Дніпро. Ніч», у якому разом із відомими митцями брала учаcть талановита молодь.
Феєричним був показ моделей одягу Людмили Смолякової, які студенти-2-го курсу кафедри фешн та шоу-бізнесу під керівництвом ідейної натхненниці, професорки Людмили Дихнич творчо доопрацювали, перетворивши на стильні образи, що ідеально доповнили концепцію Трипільської культури.
Вбрання, яке представила молодь, було сповнене тонких обрисів та автентичних логографів, знаків-символів Трипільської культури, в яких трипільці свого часу закладали сакральні сенси. До колекції одягу ввійшли сукня довжиною максі із зображенням безкінечника, одного з найдавніших символів, що надалі часто зустрічається на посуді та народному одязі українців; пальто, вироблене з льону, який вирощували трипільці, на краватці зображена фігурка-Оранта з піднятими вгору руками. До речі, перше і найголовніше місце в пантеоні трипільських богів належало Великій Богині-Матері – жіночому началу родючості, в якому відображалося уявлення про відтворюючі функції Землі, Жінки і Природи.
У руках моделей можна було побачити фігурки трипільської «Мадонни» і тарель із зображенням лосиць-олениць. Схематичні зображення таких тварин часто розміщувалися на посудинах-чарах, призначених для гадання на священній воді.
Також у колекції було представлене лляне пальто з орнаментом змії, що вважається нескінченним рухом у просторі Всесвіту. Як стало відомо, трипільські спіралі відтворюють образ прихильного до людей Вужа-Охоронця, який шанується багатьма народами.
Особливо здивували присутніх осучаснені моделі сукні, спідниці і блузи, на яких зображено 42 види українського ґрунту, закарбованого у світлинах протягом певного часу.
Фіналізував показ колекції чоловічий образ, одягнутий у футболку з логографами Трипілля, тримаючи в руках статуетку «Танець Трипілля».
Усі образи були навдивовижу оригінальними, студенти-моделі не лише презентували одяг, але й символічно виконали сакральний танець, що був одним із найголовніших ритуалів трипільців.
Пані Людмила Смолякова подякувала творчій команді за яскравий змістовний захід і висловила надію на подальше співробітництво за участі студентів і викладачів університету культури.
Варто зауважити, що тисячолітня історія Трипілля залишила для українців безцінні матеріальні і духовні релікти, які не варто припиняти досліджувати й популяризувати у світі, адже, відкриваючи таємниці минулого, є шанс змінити сучасність і можливо навіть побудувати ідеальне гармонійне суспільство, яке б не спіткало війни та катаклізми.
У підсумку модераторка Наталя Удріс-Бородавко запропонувала студентській молоді і колегам із різних кафедр університету культури долучитись до загальноуніверситетського проєкту з нагоди 175-річчя від дня народження видатного українського археолога чеського походження, відкривача Трипільської, Зарубинецької, Черняхівської культур, дослідника пам’яток давньоруської доби Вікентія Хвойки.
