РЕМС: Драйв, емоції, позитив!

Драйв, емоції, позитив! Яскраво та неповторно розпочала своє творче студентське життя талановита молодь Кафедри режисури естради та масових свят під керівництвом своїх наставників – заслужених діячів мистецтв України Світлани Деркач та Володимира Фішера, куратора Тетяни Совгири й асистентів Олени Доколової і Богдана Сварника.

За словами першокурсників груп ТМ-48 і ТМ-78, 2 тижні навчання були насиченими на події і промайнули легко, змістовно і неймовірно цікаво. Майбутні режисери, окрім лекційних занять, долучились до історичної прогулянки Києвом, побували на флешмобі в Маріїнському парку, взяли участь в унікальній виставі та майстер-класі від її режисера.

Поринувши у творчу атмосферу, студенти за такий короткий час уже встигли утворити команду РЕМС-однодумців, тож відверто висловили своє захоплення обраних фахом і цікавим спілкуванням із викладачами, майстрами курсів.

Дарина Олійниченко, студентка групи ТМ-78: «Реальність перевершила всі мої очікування. Все почалося зі знайомства. Зайшовши до університету, я відразу зрозуміла, що це місце стане для мене другим домом. Дружня атмосфера, чудові викладачі, які вражають своїм професіоналізмом, гарні умови навчання, творчі та цікаві люди, які відкриті для спілкування.

З-поміж усіх спеціальностей РЕМС виділяється найбільше, адже тут яскраві, талановиті, креативні та неординарні особистості зі всієї країни. І в цьому я переконуюсь з кожним днем все більше».

Еліза Лагур, студентка групи ТМ-78: «В один момент у моєму житті багато чого перевернулось, і я вирушила до Києва, про що так мріяла ще з десятого класу. Після всіх екзаменів та творчих конкурсів я чекала зустрічі зі своїми одногрупниками і викладачами. Але в перший день нашої зустрічі, багато людей розгубилися, в тому числі і я. Охоплювало відчуття страху, дуже хотіла, щоб на мене звернули увагу. Але вже в перший день вирішила діяти і мене вибрали старостою.

Мало чого знаючи про РЕМС, мій ентузіазм поступово зростав. Коли моя команда здала перший показ, я зрозуміла, як же це круто. Який це кайф бути в одній спільній справі з такими талановитими людьми, і я ще більше полюбила сцену і навчилася плідно працювати. Спасибі батькам, що подарували мені цей щасливий квиток до Києва».

Поліна Прохоренко, студентка групи ТМ-78: «Ось уже 2 тижні я навчаюсь в Університеті культури на режисера естради і масових свят. І, знаєте, за такий короткий час ми стали сім’єю! Ми зрозуміли, як це круто! Зараз у мене є те, чого мені дійсно хотілось!

І тим хто думає вступати на РЕМС або ні, я можу сказати одне: «Вступайте! Якщо ви відчуваєте, що готові і можете. Не думайте! Йдіть!»».

Також першокурсники разом із викладачами відвідали і навіть стали учасниками унікального та ексклюзивного театрального проекту від компанії «U!ZAHVATI», режисером якого є випускниця Кафедри РЕМС Поліна Бараніченко. Це вистава нової театральної форми, вистава-променад, де місто Київ – це сцена, голос в навушниках – режисер, а головні герой – це Ви і Час.

Після вистави Поліна провела для молоді майстер-клас і поділилась секретами створення креативних проектів. Занотувавши основні моменти, першокурсники подякували колезі за драйв, позитив і надзвичайні емоції.

Настя Чепрак, студентка групи ТМ-48: «Вистава «Час» – це найкращий старт навчання, який тільки можна собі уявити. Повернувшись із цієї вистави, стан піднесення не полишав мене аж до сну. Я вперше за довгий час відчула весь спектр своїх почуттів і емоцій, які в мені зберігаються. Півтори години чистого кайфу. Спочатку ти весело і невимушено біжиш, ходиш в центрі міста по колу фонтана, як стрілочки годинника, то швидко, то повільно. Потім танцюєш в метро під пісні Бабкіна, смієшся до болю у вилицях. Бачиш місто, як декорацію до життя. Але в якийсь момент (нехай це залишиться таємницею) ти починаєш плакати захлинаючись, і не можеш зупинитися. Голос у моїх навушниках розповідав про час, який не потрібно квапити. Ми – це і є час».

Даша Сириця, студентка групи ТМ-48: «Ми з нашими @rems_tm48_ побували на неймовірній театральній виставі. Емоції просто зашкалюють. Я взагалі такого формату ще не бачила, та й напевно і не побачила б, аби не можливості нашого університету і викладачів. Я щаслива, що все так. Щаслива, що вже є такі безцінні моменти і ще багато всього попереду».