Великий майстер Раду Поклітару про мистецтво балетмейстера
Видатний хореограф Раду Віталійович Поклітару створює балетні вистави вже понад 25 років, даруючи поціновувачам неповторні емоції. У кожній його постановці унікальний авторський задум, символізм і поетичність метафор, суб’єктивна філософія, яку одразу складно осягнути, але від якої завжди виростають крила. І в цьому неодноразово переконувалась студентська молодь факультету хореографічного мистецтва, відвідавши спектаклі Раду Поклітару, професора кафедри хореографічного мистецтва (ОП «Сучасна хореографія») ФХМ КНУКіМ, викладача авторського курсу «Мистецтво балетмейстера», заслуженого діяча мистецтв України, лауреата Національної премії України ім. Т.Г. Шевченка, народного артиста Молдови, художнього керівника Академічного театру «Київ модерн-балет». А нещодавно великий майстер особисто завітав до університету культури, щоб зустрітись зі студентами-
Декан факультету хореографічного мистецтва Ольга Бігус привітала зіркового гостя в університеті культури і побажала молоді змістовного й цікавого спілкування.
На початку зустрічі Раду Віталійович розповів, над якими проєктами працював у 2023 році.
«Мені вдалось створити балетну постановку «ДискриміНАЦІЯ». За тиждень після прем’єри я вирушив до Чехії, де в національному театрі міста Брно поставив «Хвилі», це одноактний балет на музику Й. С. Баха. Також світ побачив мою балетну виставу «Безсоння», створену у співпраці з відомим у світі хореографом Іржі Кіліаном, і постановку «Біла темрява» з Начо Дуато, не менш видатним майстром.
А вже у Львові я працював над спектаклем «Тіні забутих предків» зі своїм другом, режисером Артемом Шошиним.
Дуже складно виносити велику виставу на сцену, це хореографія, оркестр, світло, все разом потрібно об’єднати, щоб воно запрацювало.
І щоразу, коли випускаєш спектакль, є дні катастрофи. Ну, наприклад, коли актори одягають костюми, потім виходять на сцену, і, здається, вони взагалі не репетирували, все, прем’єри не буде, змінюємо професію (усміхається). І ось, щоб мінімізувати емоційні наслідки для львівської трупи, я й допомагав із постановкою», – поділився балетмейстер.
А в українській столиці Раду Віталійович опинився незадовго до новорічних свят і поставив спільно з хореографом «Київ модерн-балету» Сергієм Коном новорічну казку «За хвилину до Різдва». Прем’єра вистави відбулась для киян 21 грудня на Лівому березі у культурному центрі «Краків».
Надалі спілкування із зірковим гостем продовжилось у форматі «запитання-відповідь».
Як відбуваються кастинги акторів до балетної вистави?
Кастинг складається із двох частин. Перша, у нас це класика. Після цього випробування лишається невелика кількість акторів. Але цього разу, про який я зараз згадую, й так їх було лише семеро. Зазвичай така історія. Ви мабуть це теж відчували. Поки тримаєшся за станок, ще якось більш-менш, а коли артист віддаляється від нього, якість рухів і виконання творчих завдань стають дедалі гіршими. Так було й з акторами на кастингу, я зрозумів, що лише одного з них зможу запросити працювати до театру, людину, в якої є необхідні навички і досвід. У цього артиста проявились чудові дані, прекрасна розтяжка, фігура, зовнішність, музикальність.
Чи виникали такі ситуації, коли вам потрібно було когось звільняти?
Я не пригадую такого, бо вважаю, що людині необхідно давати шанс і перевиховувати, якщо в цьому є потреба.
Розкажіть, який рівень зарплат у театрі?
«Київ модерн-балет» – муніципальний театр. У нашій країні є два варіанти театральних закладів. Муніципальні, які фінансує міський бюджет, і національні, що під Міністерством культури. От у тих, хто працює в національних, там великі зарплати. Але з Європою не порівняти, за кордоном вищі. А в муніципальних у півтора-два рази нижчі. Ми академічний муніципальний театр, і за це додатково отримуємо, як і більшість театрів нашої країни. Тому, якщо ви прийшли в мистецтво за грішми, потрібно терміново залишити його, бо ваша професія артист балету, хореограф не про гроші, серед нас лише одиниці бувають заможними. І для цього необхідні: а – талант, б – організованість і в – фортуна, вам постійно має неймовірно щастити.
Чи замислювались ви про сенс життя і в чому він?
Людство про це міркує тисячоліттями, і я також. Але потім себе заспокоюю. Ну от я створюю спектаклі, великі полотна й маленькі вистави, дарую їх людям, які приходять, дивляться й захоплюються. І, на мій погляд, я роблю це дуже непогано на загальному тлі. І це достатнє виправдання мого існування для мене. Це дійсно сенс мого життя, бо кожен робить свою справу.
Побувавши на виставі «ДискриміНАЦІЯ», досить складно зрозуміти задум автора. Розкрийте, його будь ласка.
«Дискримінація», дійсно, вийшла доволі складною, у мене особисто немає якогось конкретного ставлення до спектаклю, я просто люблю цю крайню виставу, як, знаєте, найменшу дитину, котру всі леліють в родині. Я б чесно не взявся за постановку, якби не умови фінансування, які запропонував «Український культурний фонд» на створення нових спектаклів. Це єдина організація в нашій країні, яка вже багато років надає кошти на мистецтво. Раніше можна було опрацьовувати різні тематики, зараз переважно воєнну тему. А у третьому пункті, який пропонував фонд, ішлось про актуальне у будь-які часи, толерантність, боротьбу з дискримінацією, сегрегацією, тож я зрозумів, що з усіх варіантів обираю цей. Тому й взявся за «ДискриміНАЦІЮ». Там просто кожна новелка, крім «Янголів», інтермедії, окрема форма дискримінації: за віком, ейджизмом; за расовою чи етнічною ознакою особи, расизмом; за розумовими здібностями, ейблізмом. Наскільки в мене все вийшло, вирішувати іншим. Але мені точно не соромно це показати, і там є над чим розмислити і у що заглибитись глядачеві.
Розтлумачте поняття «від задуму до втілення».
У мистецтві хореографії абсолютна несумісність ідеального й реального. От я послухав музику Баха й уявив просто «божевільний» дует, а потім прийшов його ставити, але він виходить зовсім інший. Неможливо із голови витягти щось неймовірне і повторити його, це в будь-якому разі буде інакше, бо це не наука, а мистецтво. Приходиш до зали, ставиш хвилина за хвилиною, секунда за секундою, і все вибудовується поступово.
Хореограф має змусити артистів, які є з ним у залі, повірити собі і якимсь чином втілити найнеймовірніше, що може бути, якщо це потрібно, і виправдати, що потім матиме, цілком можливо, необхідний художній ефект.
Важливо для хореографа і спостерігати за акторами, які часто видають щось креативне, щоб потім ці елементи чи комбінації задіяти в постановці.
Чи використовуєте ви сучасну музику в авторських балетних постановках?
Музика повинна надихати, щоб потім було бажання творити. Тому я маю закохатись у музичний твір, але сучасна музика не викликає у мене захоплення.
Ви віддаєте перевагу таланту чи старанності?
Якщо є талант, він виправдовує все, але талант без наполегливості і старанності не існує, тому варто поєднати це і постійно навчатись.
От нещодавно у нас були молоді люди на кастингу, і там було зрозуміло, що є перспективні актори, але потрібна практика, тому варто йти до залу й працювати, і все буде добре.
Якщо людина професіонал, вона досконало володіє інструментарієм, може бути більше чи менше талановитою. Ми, хореографи, повинні бути ремісниками, вміти зробити елементарні речі добре: як чоботар може зшити взуття у будь-якому стані, з якісної чи штучної шкіри, от так і хореографи мають станцювати чи створити постановку незалежно від власних незгод чи хвилювань, неважливо з дітьми, хобі-групою чи будь із ким, бо ми цього навчались.
Які балетні партії вам найцікавіше ставити?
Найбільше мені до вподоби ставити дуети, тріо, все, окрім соло. Будь-яке соло – це діалог із самим собою, із залом, з уявним партнером, із чимось, чого ми не бачимо. Дуети не повторюються, їх можна ставити скільки завгодно, знаєте, як у шахах, чим більше фігур, тим більше варіантів, тому дуети – це чудово, і, звісно, тріо, квартети.
Як ви обираєте акторів, які потім працюють у театрі?
Я обираю акторів за талантом, як і все у цьому житті. Цікава вийшла ситуація в балеті з початком війни, більшість артистів виїхали, переважно солісти, і отримали шанс танцівники, які були у кордебалеті чи на других партіях. От ви знаєте Сашу Павлученка, це мій колишній студент, він зараз працює в «Київ модерн-балеті». І якщо б мені хтось сказав до війни, що він буде танцювати Хозе в «Кармен», Хому у «Вії», я б відповів, що це неможливо. А зараз він робить це дуже гідно, прямо дивовижно. І просто тому що отримав шанс. Звичайно, у нього є талант. До речі, талант повинен бути у всьому і завжди.
Які у вас творчі плани на наступний рік?
У мене, звісно ж, є творчі плани. Я знаю, що маю створити виставу в театрі «Київ модерн-балет», тому що я пообіцяв моєму другові, абсолютно геніальному латвійському композитору Петерису Васксу, якому 16 квітня день народження. Він визнаний світовий геній, і я дуже пишаюсь нашою дружбою. Хоча Петерис старший за мене, я щиро лелію наші добрі відносини. Із театром ми вирушимо до містечка Цесіс (Латвія), де на камерній сцені покажемо яскраву балетну постановку «Друзі». Схожий фільм є в режисера Бертолуччі про події 1968 року у Парижі, це такий потужний коктейль еротики, політики, дивних взаємовідносин. Це будуть дуети, тріо, соло. До цього я маю випустити два спектаклі в Баварській національній опері, а згодом і в Києві.
Молодь дякувала оваціями Раду Віталійовичу за цікаве спілкування, гумор, натхнення і творчі інсайти великого майстра.