Ілона Піголенко і Влада Грубич за лаштунками військових дій у «Сніданку з 1+1»

У рамках серії ексклюзивних фахових зустрічей на факультеті кіно і телебачення відбувся мотиваційний майстер-клас від професійних телевізійників. Знаннями і творчим досвідом з першокурсниками поділились журналістки програми «Сніданок з 1+1» Ілона Піголенко і Влада Грубич.

Молоді фахівчині розповіли про перші кроки на телебаченні, як їм вдалось під час практики потрапити на «1+1» і залишитись там працювати, а також знайомство з командою телеканалу, яка стала для них другою родиною.

На початку зустрічі Ілона, котра є студенткою університету культури, презентувала свою магістерську роботу «Сніданок з 1+1»: шлях від «летівки» до ефіру, однією з героїнь якої була і Влада.

До речі, Влада Грубич є донькою відомого українського телеведучого і журналіста Кості Грубича, котрий вплинув на її вибір професії, пов’язаної з телебаченням.

У відео йдеться про закулісне життя творчого колективу: ведучих, журналістів, редакторів, операторів, режисерів монтажу, стилістів, адміністраторів проєкту, які нині працюють в умовах війни.

«Подивилася знову свою роботою і зробила висновок, наскільки важливо співпрацювати одне з одним, тому що над проєктом насправді працювала купа людей: це й режисер монтажу, і оператори, їх було декілька, і ось ви бачите й адміністраторів наших, і гримерів, тобто людей, про яких мало хто знає, але вони істотно впливають на ефір. Тож поки ви в університеті, спілкуйтеся одне з одним, співпрацюйте, журналісти з режисерами, з операторами, бо це дуже важливо. А потім, коли ви прийдете на канал, знайомтеся з усіма, із гримерами, адміністраторами, тому що далі вам буде легше, – радила молоді авторка сюжету.

Дівчата зізнались, що їхня робота журналістками на каналі «1+1», як і їхніх колег, повністю змінилася з початком повномасштабного вторгнення. Якщо раніше вони здебільшого працювали у розважальному форматі, то зараз змушені висвітлювати жахіття війни, людські трагедії, їздити на деокуповані території нашої країни.

«Коли записуєш «Щоденники війни» з різними героями, які пройшли фільтраційні табори, втратили своїх рідних, ти все переживаєш, ти плачеш, ти відходиш, а потім знову починаєш жити, тому що вони живуть, тому що вони теж далі йдуть», – розповіла Ілона Піголенко.

За словами Влади, такі зустрічі завжди емоційні і люди часто потребують не лише співчуття, розуміння, а просто щирих дружніх обіймів та усмішок.

«Ну я зараз, коли згадую саме ті моменти, коли вперше випала можливість побувати на деокупованих територіях Київщини, то люди очікували усмішки, бо вони більше місяця були в стані коматозу. І коли ми до них приїжджали, і просто віталися, і просто обіймали, хоча ми не знали одне одного, то вони від цього заряджалися. Це було непросто, але ми старалися усміхатися. Якась така щирість, усмішка, і сльози водночас», – ділилась Влада Грубич.

Однак під час зйомок бувають моменти, коли люди, які пережили окупацію, не завжди йдуть на контакт, тому потрібно бути дуже переконливими, аби вдалось і розрадити, і створити відеозапис матеріалу.

«Треба, щоб герой відчув аргументи, чому він повинен це розповідати, особливо ті люди, які когось втратили з близьких, це дуже складно. Наприклад, я робила вже декілька матеріалів з батьками військових, які загинули на нулі, хоча вони часто неохоче погоджувались на ці інтерв’ю. Але коли намагаєшся з ними говорити, пояснюєш це тим, що, по-перше, це пам’ять про вашого сина чи доньку, а по-друге, такі правдиві історії поступово розвертають громадян західного демократичного світу обличчями до України, її трагічного сьогодення», – підкреслила Влада.

А от Ілона пригадала історію, коли відверте інтерв’ю так і залишилось в архіві, не дійшовши до ефіру, що відбулось на прохання героїні сюжету.

«Мені випала класна нагода зняти шикарну історію як для журналістки. Це було у Бородянці. Ми знімали, героїня розповідала, як вона пережила окупацію, і там було дуже багато страшних речей, деталей. До речі, це наша колега, журналістка, в місцевій газеті працювала. І вона сказала на камеру дуже багато всього, дуже багато плакала. І з цього був би хороший матеріал, але вона потім мені сказала: «Але ж ви це не візьмете». І тут в тебе вибір брати чи не брати, ну, звісно, ми не взяли, тому що людина перш за все».

Журналістки переконані, що завжди треба йти на поступки своїм героям, зокрема, й тим сміливцям, які доєднуються до ефіру з окупованих територій і просять приховати обличчя і змінити голос.

Неймовірний марафон зі створення телевізійних сюжетів, як відомо, вимагає оперативності, якості та жорстких дедлайнів, але молодим журналісткам вдається робити все вчасно, хоча іноді й виникає острах не встигнути, наприклад, коли вони чергують на актуальному репортажі.

«У роботі це, як правило, коли ми актуальні журналісти, летівка в нас десь о 12:00, нам дають тему суперважливу, записати просто сотні спікерів, а вони не можуть, і матеріал вже треба терміново здати на монтаж та начитати», – каже Ілона, а Влада, у свою чергу, підтверджує думку колежанки і деталізує: «Так, найбільш стресовий момент, коли ти чергуєш на актуальному репортажі. Що це таке? Це, коли ти приходиш на летівку, де пропонуєш тему або тобі вона випадає. Це має бути якась суперактуальна тема, яку важливо показати саме завтра в ефірі, тобто післязавтра вона вже може бути не актуальною. І треба самому знайти героя на цю тему, і експерта, і ти сам за все домовляєшся, і на це ще накладається логістика, переміщення, людина хоче, не хочеш про це говорити, опитати людей на вулиці, щоб підкріпити її актуальність. І це все має бути мегашвидко й уже бажано, щоб о 6-ій вечора цей сюжет вичитувався і йшов на монтаж, бо інакше його не встигнуть змонтувати. Це все марафон і просто не встигаєш помітити, як цей день пролітає, тому що ти постійно в такій гонці-гонці».

Також спікерки розкрили деякі секрети телевізійної кухні і поділились зі студентами досвідом співпраці з різними підрозділами телеканалу, акцентувавши, що з усіма потрібно знаходити спільну мову, бо склад знімальної групи змінюється чи не щодня й обрати одну конкретну команду неможливо.

«У нас на проєкті працює, мабуть, близько ста людей плюс-мінус, і так чи інакше є ті, з ким тобі комфортніше однозначно: це і оператори, і режисери, і водії, і редактори випускові, і просто журналісти, з якими ти можеш піти на каву чи на балкон перезавантажитись, це суперважливо. Але об’єктивно дуже складно спрогнозувати і організувати собі знімальний процес таким чином, щоб в тебе була завжди незмінна команда, тому що все-таки у нас більше оперативний формат подачі інформації, і, зазвичай, я, наприклад, склад своєї знімальної групи можу дізнатися тільки зранку і обирати немає можливості.

Тому треба намагатися знайти спільну мову з кожним. Як правило, на телебаченні люди небайдужі, вони сюди потрапили невипадково і у вас спільні цінності», – зазначила Влада. На думку Ілони, варто попрацювати з кожним у команді, як, приміром, з операторами: «Ви приїжджаєте на канал, там завжди багато операторів, і з кожним ви маєте спробувати знімати, щоб потім дізнатись, з ким вам комфортніше.

Треба розуміти, якщо ви їдете, наприклад, на якийсь актуальний репортаж і немає часу обирати між одним або іншим оператором, звісно, погоджуєтесь на будь-якого, тому що це оперативність, треба просто зняти. Та коли ви знімаєте щось більше вагоме, наприклад, якусь історію або рубрику, то, безумовно, краще просити тих операторів, з якими вам комфортніше працювати».

Та головне – журналістки надали поради студентам, як потрапити на практику до телеканалу і залишитися там працювати. Тут фахівчині висловили одностайність – бути дуже цілеспрямованими і обов’язково скористатись щасливим шансом.

«Потрібно бути наполегливими, бо багатьом практикантам не вистачає цього, їх взяли, їм дали шанс, а вони «ну, я сьогодні не можу» або «у мене пари» і відмовляються виконувати поставлені завдання наставником. Пари це суперважливо, та, якщо ви вже зачепилися на каналі, то ви маєте там бути», – стверджує Ілона. Влада ж вважає, що все залежить від людини, її захоплення професією і бажання працевлаштуватись.

Наприкінці зустрічі неординарні й талановиті Ілона Піголенко та Влада Грубич відповіли на запитання своїх майбутніх колег і зізналися, що натхнення вони черпають від спілкування з цікавими людьми, ось, як, наприклад, зі студентами факультету кіно і телебачення, а також люблять прогулюватися й дивитися фільми.

Гучними оплесками молодь подякувала журналісткам за відверте спілкування, щирі емоції і мотивацію, а дехто навіть пообіцяв прийти на практику до «Сніданку з 1+1».