ФКіТБ: Коля Сєрга про «Культурні сили України»
На факультеті кіно і телебачення тривають фахові зустрічі та майстер-класи відомих українських медійників, шоуменів, митців, які власними проєктами мотивують і наближають ПЕРЕМОГУ. Нещодавно до студентської молоді завітав музикант, поет, телеведучий, а нині військовослужбовець Коля Сєрга. Зустріч була особливо емоційною і сповненою патріотичного піднесення, адже мова йшла про створення платформи «Культурні сили України», що згуртувала багатьох українських артистів на інформаційному фронті.
На початку зустрічі Коля розповів, де 24 лютого його застала війна і як він відреагував на всі події. Зізнався, що довго не думаючи, записався до лав Збройних Сил України. Відтак, почалося його «військове» життя. На війні зрозумів, наскільки важливим є моральний і психологічний дух захисників. Тож щовечора як музикант влаштовував побратимам невеличкі концерти. Ідея так сподобалася як Колі, так і військовим, що переросла у масштабний проєкт «Культурний десант».
«Цей проєкт був започаткований у червні, хоча справа його жила з 25 лютого 2022-го, відтоді, як я мобілізувався і пішов добровольцем. Приєднався до одного з підрозділів в Одесі, а тоді, пам’ятаєте, перші дні війни, паніка була тотальна, вороги дуже швидко просувалися, і тому коли ми йшли туди служити, ну йшли, грубо кажучи, на смерть, бо якщо взяв в руки зброю, ти вже мішень.
Підрозділ складався з добровольців, які не мали військового досвіду. Ну, стрес колосальний, і я розумів, що для того, щоб його знизити і в побратимів, і в нас, а я був із Мойсеєм, скрипалем, то необхідно трошечки зробити масаж психіки, в цьому, як відомо, завжди допомагає творчість. А я, окрім безпосередньо культурної діяльності, якій віддав років 15 загалом, паралельно десь років 10 займаюсь психологічною практикою, я вивчав психологію, аналітичну психологію, тож завжди брав ці інструменти і підсилював свій культурний здобуток, і цього разу теж намагався віднайти поєднання.
Ми вирішили кожен вечір влаштовувати невеликі концерти, обрали правильні пісні, які були б актуальні, збирали дух докупи, бо він тоді ховався по всіх кутах, де тільки можна. І тоді нам було легше йти на патрулювання, адже прокидалися різні емоції, не тільки страх. І можна було спати, і це було найголовніше, бо треба було відновлювати сили, щоб бути уважним. Потім я почав їздити по сусідніх підрозділах, у червні запросив Сашу Чемерова, і ми по палатах ходили з гітарою, співали, розмовляли з хлопцями, й мені сподобалося, як ця синергія існує.
Так з’явилась ідея залучити ще людей, знайти тих, хто ідейно і за навичками підходить нам в цей колектив. Ми взяли Сашу Ярмака, Свєту Тарабарову, приєднався Женя Галич, але він їздив лише по Київській області. І ось це був такий кістяк десанту митців, який рухався далі і поступово розвивався.
Зараз «Культурний десант» – це вже велика організація, яка займається загалом морально-психологічним станом захисників, тож ми привозимо різного напрямку тренерів лідерських якостей, зокрема, нлп-тренерів, фахівців з гіпнозу, тобто тих технік, які допомагають бути ефективним в умовах постійного стресу. Ми тренуємо сержантів головних, які безпосередньо є командирами в окопах, офіцерів з морально-психологічного забезпечення, підвищуємо їхню кваліфікацію. Крім того, запрошували до батальйону барберів, аби хлопці відволікались і робили собі стильні зачіски.
Ми тренуємо і своїх бійців «Культурного десанту», бо коли проводимо концерти, ми бачимо реакцію людей: хто спілкується між собою, хто аплодує, хто сміється, хто сидить і кривить обличчя, а хтось відокремлений від колективу, не витримує, хтось, наприклад, вибирає дальню позицію, тому що він провокатор, йому потрібно бачити всіх для того, щоб вкинути якийсь жарт там від себе. Коли ти працюєш з якимось культурним продуктом, то людина в цей момент думає про те, що всередині цього продукту, і своїми реакціями, тілом десь навпаки закривається, десь відкривається, десь розслабляється, десь іде в якісь спогади. Це все свідчить про певний психологічний стан бійців, актуальні теми, через які потім офіцери працюють із хлопцями».
«Культурний десант» не єдиний проєкт, до якого залучений Коля Сєрга. Він є активним учасником Руху Об’єднання «Разом» та інших ініціатив.
«Рух Об’єднання «Разом» був створений саме для роботи з ментальною культурою мешканців міст, які тривалий час були в окупації, це Херсонщина, Донеччина, Луганщина, Запорізький напрямок. Ми зрозуміли, що росія, коли пішла, залишила багато ментальних мін у свідомості людей, і саме тому нам необхідно пропрацювати з ними, дістати ці міни і повернути людей до України, до українського суспільства.
Раз на місяць ми вирушаємо у кілька містечок, де влаштовуємо святкові концерти, залучаємо різних артистів, які дарують позитивні емоції, надаємо необхідну допомогу, і це дуже важливо, тому що люди починають більш уважно і з довірою ставитися до України. Бо до них приїжджають справді порядні і світлі люди, які асоціюють себе з лагідною, доброю, обіймаючою країною, і в цих мешканців йде переписання архетипу, який їм навіяла рф про нацистів і бандерівців, тож український рух «Разом» продовжує підтримувати всіх українців, де б вони не мешкали».
Усі ці проєкти, як розповів музикант, об’єднано у загальний бренд «Культурні сили України» – платформу, що займається розвитком культури.
«Культура допомагає формувати майбутнє. Наша платформа створює контент, який зараз актуальний для країни. Мобілізована культура зараз працює, щоб вирішити актуальні питання: моральний стан військових, реабілітаційні процеси», – ділиться Коля Сєрга.
Метою бренду є залучення культури до виконання військових, гуманітарних і соціальних цілей України під час війни з рф. Встановлення емоційних мостів між військовими і цивільними. Створення культурного контенту для супроводу важливих подій в країні.
«Бойовий, моральний і психологічний стан наших ЗСУ є дуже важливий, і ми цим займаємось. Культура дуже потужний інструмент», – переконаний К. Сєрга.
На думку артиста, нині важливо протистояти ворогу на всіх фронтах. Співак вважає, що варто протидіяти всім наративам, пропаганді країни-агресора. «Лояльності зараз не місце. Слід замінити весь російський контент на український». Також військовослужбовець зізнався, що повністю перейшов на українську мову у спілкуванні.
Як довідалась молодь, Коля завітав до столиці всього на два дні, а взагалі базується з побратимами на Донеччині, відкриваючи хаби для культурного десанту, логістичні центри на різних напрямках, щоб працювати з військовими та цивільними людьми, які були в окупації.
Але працювати з аудиторією, яка зазнала втрат і болю, зазначає він, надзвичайно складно, потрібно відчувати її емоції, розуміти душевний стан, щоб розрадити піснею, добрим словом, підтримати і допомогти впоратись зі стресом, напругою, страхом, безвихіддю, а також мотивувати і наповнювати життя новим сенсом, тому мистецтво, культура в умовах війни мають властивість зцілювати душі.
«У кінці серпня, на початку вересня ми поїхали під Гуляйполе, нас довго везли у якесь селище, від нього там 10 кілометрів до лінії зіткнення, тому воно майже порожнє, але якісь жителі залишилися. І ось ми приїжджаємо, там хаточка така невеличка, біля неї стіл, дві скамейки і починають сходитися хлопці, що якраз повернулися із завдання, серед них три герої України. Вони стають біля стола, хтось там сідає, хтось опирається на стіл і, окрім них, ще була тьотя Ніна, жіночка років, напевно, під 70, і поруч її чоловік Костянтин з паличкою, він ще старший за неї. Ось ми граємо концерт, а хлопці тільки з бою, і розуміємо, що складно буде підібрати ключ до аудиторії. У такому випадку виходжу завжди я і починаю розмовляти для того, щоб знайти теми, які чіпляють, і співаю якісь гумористичні пісні, бо гумор допомагає розігріти, синхронізуватись їм і вийти з внутрішнього діалогу у ззовні. Далі там Саша Ярмак працює, скрипаль Мойсей, виходить Саша Чемеров, співає три пісні, і, здається, третя пісня у нього «Мама», це така сповідь дорослого чоловіка до своєї матері, який вже побачив життя, і тут раптом момент, коли я не знаю, як рухатися далі. Ось Саша підходить до тьоті Ніни і співає цю пісню, а вона починає сильно плакати, закриває руками очі і не може зупинитись. Ну, я думаю, не можна залишати на такій ноті, треба взяти гітару, в мене там є пісня «Додому» називається, заспівати її і вирівняти атмосферу. Я тільки беру гітару, виходжу в центр і хтось із військових каже, що давайте поаплодуємо тьоті Ніні і дяді Кості, у них тиждень назад загинув син на війні, і всі починають аплодувати, і ми у глухому куті. Бо ми скоро повернемось, а їхній син уже, на жаль, ні.
І ось я стою, закінчуються оплески і така пауза, знаєте, хвилина мовчання органічна, а я думаю в цей момент, що мені співати, починаю прокручувати текст пісні, там є слова «ну а той, хто ввійшов в смерті полум’я, залишив нам на вічно своє ім’я, і у Бога сидить серед хмарних плям на приближених ліпших посадах там», але потрібно підвести якось під цю пісню, і тут я розумію, що вже все, хвилина закінчилась і необхідно говорити. Я повертаюсь до цієї жінки і кажу, що ви виховали справжнього героя, і це дуже високий рівень виховання, дуже важливий, і ви зможете виховати ще героїв. Я впевнений, що кожен з тих хлопців, які зараз тут, яким ви віддаєте свою турботу, свою любов, свою увагу, вони з радістю після перемоги приїдуть до вас зі своїми дітьми, і хтось приїде на день, хтось на два, хтось на тиждень, хтось залишить вам діточок на все літо. Я переконаний, що ви не відмовите і зможете передати частину цього виховання їм, і в цей момент вона перестає розглядати підлогу й дивиться на мене, і я розумію, що супер, їй підходить цей варіант майбутнього, що називається в психології прийом утилізації емоцій. Потім звертаюсь до захисників: хлопці, розумієте, що ви маєте повернутися додому живими, здоровими, і це не побажання, а відповідальність, бо давайте просто уявимо з вами ситуацію, в якій ніхто з вас не повертається додому, ніхто з тих, хто воює, а повертаються ті, хто втік, як тільки дізнався, що в Україні війна, і починають виховувати своїх і ваших дітей, і наступні покоління. Яке виховання отримають діти, якими вони стануть, як швидко все, за що зараз тут ми стоїмо, буде знищено?! А якщо повернетеся ви й будете виховувати дітей і не тільки своїх, то вони отримують вище виховання, тому що ви не словом, а ділом показали, що таке бути людиною, ви поставили на ваги своє життя, а життя це найцінніше, що в нас є, тому і словом, і інтонацією, і вчинками ви будете виховувати справжніх героїв, справжніх патріотів, справжніх людей. Ви маєте повернутися додому живими і здоровими. І після цього я співаю пісню… а в кінці вже міцні обійми, вже вони фотографуються, вже просять відео записати домашнім, вони живі і радісні.
Тому робота культури вона може бути непомітною для більшості, але найголовніше, що ми з вами розуміємо, що вона робить, тому що хаймарс допомагає нищити ворога, вести ефективніше бойові дії, а культура і робота з морально-психологічним станом, де ми працюємо з душею, допомагає зберегти життя тих хлопців і дівчат, які вже є там. Бо надання сенсів, допомога з відкалібруванням цінностей, з орієнтирами і взагалі з тим, щоб намалювати майбутнє, в якому їм є місце, і те місце, яке б вони хотіли, допомагає запустити їхню жагу до життя і вижити в тих ситуаціях, в яких міг би бути й інший вихід. І це перша функція, дуже важлива, а друга функція – ми допомагаємо зберегти людину, її психологію, мислення, чуттєвість, звісно, ПТСР буде в усіх, але коли відбуваються такі сесії, коли приїжджають, коли бачать, коли спілкуються, коли масажують психіку, то легше буде перейти потім з військового в цивільного, так що це дуже важлива робота, і ми маємо її з вами виконувати», – наголосив військовослужбовець.
Під час зустрічі Коля Сєрга також розповів про створення нової пісні «Молитва» та зворушливий кліп на неї. Ролик знято у жанрі фентезі на основі архетипів українського фольклору. «Жіночі образи у відео уособлюють сучасну Україну, а чоловічі – її безстрашних воїнів», – зауважив співак і додав, що коли вперше її виконував, то не міг стримати сліз.
Студенти дякували артистові-військовому оваціями за можливість поспілкуватись, незважаючи на зайнятість, почути неймовірні історії про українських бійців «Культурного десанту», їхнє невтомне бажання захищати рубежі національної культури, мистецтва, рідної мови і завжди лишатись на варті української свободи.