Володимир Єсипок про унікальне мистецтво бандурної гри

У рамках академічної мобільності освітньої програми «Бандура і кобзарське мистецтво», а також практичної підготовки студентської молоді факультету музичного мистецтва відбувся майстер-клас народного артиста України, професора кафедри музичного мистецтва КНУКіМ, голови Національної спілки кобзарів України Володимира Єсипка.

Неймовірна музично-інформаційна зустріч проходила в аудиторії КНУКіМ і паралельно транслювалась у zoom, тож доєднатись можна було всім охочим з різних куточків країни.

Долучились онлайн до практикуму Володимира Єсипка студенти всіх курсів та магістранти, участь офлайн взяли – студент 3-го курсу освітньої програми «Бандура і кобзарське мистецтво» Віталій Громосяк, завідувач лабораторії професійно-практичної підготовки ФММ КНУКіМ – заслужений артист України, доцент Валентин Лігус, і художній керівник капели бандуристів КНУКіМ – заслужений артист України, доцент Андрій Іваниш.

Лекційне заняття Володимира Єсипка було присвячене унікальному явищу національної української культури кобзарському мистецтву, а також особливостям опанування майстерності гри на старосвітській бандурі – традиційному українському інструменті.

«З легкої руки Тараса Шевченка, який назвав збірку своїх віршів «Кобзар», кобза і бандура стали не просто музичними інструментами, а символами української нації та української держави», – розпочав майстер-клас народний артист України.

Історія кожного музичного інструменту – дуже цікава. Як розповів Володимир Миколайович, бандура походить від лютнеподібних інструментів. За середньовіччя в Європі, особливо в Іспанії, де свого часу поширилась арабська культура, вуличні музиканти у власному супроводі лютнеподібних інструментів виконували різні твори. Ця естетика, жанр захопили всю Європу. Так з’явилися мінезингери, трувери, трубадури, скальди, барди, а кобзарі – в Україні. Мандруючи від села до села, кобзарі оспівували козацтво, яке боронило рубежі нашої країни, і кожен українець, селянин, мріяв стати козаком, тож, відповідно, репертуар у музик-мандрівників здебільшого був сповнений героїчного епосу, а також псалмів релігійного змісту.

«В Іспанії свого часу в деяких школах фламенко, а це синтетичний вид мистецтва, в якому поєднуються і танець, і спів, і музика. Так ось там інструменти й самі музиканти називались бандуритами. Якщо лютнеподібних інструментів чимало – гітара, мандоліна, комус – то ось такий музичний інструмент з триструнками як бандура – винахід українського народу – абсолютно унікальний у світі», – підкреслив Володимир Єсипок.

Різниця між кобзою і бандурою, як стверджує Володимир Миколайович, в тому, що кобза це лютнеподібний інструмент і на його грифі перетискаються струни, завдяки чому отримують різної висоти звуки, а от уже на бандурі струни не притискаються і звучання видобувається щипком пальців.

«Перед вами бандура харківського типу або слобожанська, яка найбільш походить від кобзарських інструментів. Ви бачите, що її тримає тулуб, тож незрячим кобзарям абсолютно не треба було дивитись на струни, вони обхоплювали інструмент і так виконували пісні.

У бандурі, як ви помітили, немає демпферів, тому глушіння звуків можна робити тільки власними руками», – поділився відомий бандурист.

Розкривши цікаві факти з історії українських народних інструментів, Володимир Єсипок перейшов до практичної частини заняття, під час якого композиції на бандурі і різні творчі завдання виконував студент Віталій Громосяк.

Спочатку Віталій зіграв бандурні варіації на українську народну мелодію Зіновія Штокалка, на прикладі якої Володимир Миколайович розповів, як правильно розставити акценти і додати темпової та динамічної контрастності твору.

Також Віталій Громосяк виконав козацьку пісню «По синьому морю», детально розглянувши з наставником увиразнення змісту за допомогою вокалу та бандурної гри.

«Зупинись, заслухайся і подивись, ніби в далину, відчуй, про що співаєш. Оповідай, що буде в наступних куплетах. Обов’язково, щоб була різниця між заспівом і приспівом. А рух корабельчика, про який йдеться в пісні, потрібно зображувати за допомогою маркато.

Це чисто кобзарська пісня про козаччину, тому треба використати всі можливості вокального мистецтва і яскравим словом увиразнити образи.

Слухач має усвідомити, що та як ти проспівав. Всі каданси затягуються в українських піснях. Це оповідальна композиція і кожне слово треба дуже яскраво відтворювати, щоб сюжет дійшов до слухача», – навчав педагог.

Наприкінці змістовної творчої зустрічі Володимир Єсипок висловив студентській молоді щире кобзарське побажання. «Шановні студенти, один незрячий кобзар Петро Могилка з Полтавщини сказав мені таке: ти думаєш, що тільки ми – незрячі, ні, кожна людина на цій землі народжується і вмирає незрячою. Але у кожної незрячої людини є три поводирі: один – духовність, другий поводир – це розум, і третій – тіло. І ні в якому разі на життєвому шляху не можна обирати одного поводиря. У кожній життєвій ситуації треба обирати різного поводиря: або духовність, або розум, або тіло. Так от я всім слухачам бажаю, щоб ви правильно обирали поводиря, тоді ваш життєвий шлях буде щасливий!»